Як країни світу приборкують "податкових мандрівників": історія та досвід КІК

Сьогодні світ — це великий фінансовий лабіринт, у якому компанії можуть шукати "затишні куточки" з мінімальними податками. Така практика вигідна для бізнесу, але країни, втрачаючи податкові надходження, змушені шукати способи змусити компанії грати за чесними правилами. Саме для цього і з’явилася концепція контрольованих іноземних компаній (КІК).

Але як усе починалося? І як із цим справляються у США, Німеччині, Франції та Україні?

Від повоєнної політики до податкової дисципліни: як виникли правила КІК?

Історія США — це історія великого економічного зростання, боротьби за незалежність і становлення національної ідентичності. Від початку своєї історії, з моменту здобуття незалежності в 1776 році, Сполучені Штати намагалися створити стабільну податкову систему, яка б могла підтримувати нову, потужну державу.

Особливо велика увага до оподаткування міжнародних доходів і податкових схем була зосереджена в ХХ столітті, коли США стали глобальним фінансовим центром. Одна з ключових змін в податковій політиці стосувалася запровадження системи контролю за доходами іноземних компаній, що дозволяло Америці обмежувати ухилення від податків за рахунок використання низькоподаткових юрисдикцій.

Уявіть собі світ 1950-х років. Економіки відновлюються після Другої світової війни. США, як лідер капіталістичного світу, активно впроваджують план Маршалла, підтримуючи розвиток бізнесу за кордоном. Але крім геополітики, цей план мав несподіваний побічний ефект: доходи американських компаній почали накопичуватися у податкових гаванях, залишаючи американську казну "на дієті".

І ось що сталося: до 1960-х років більшість великих американських компаній активно користувалися наступним інструментом, розміщуючи свої доходи у так званих податкових гаванях — юрисдикціях із низькими податковими ставками. Уявіть собі великі скрині із золотом, які опинялися не в казні США, а десь на Бермудських островах чи в Панамі. Це не могло залишатися поза увагою уряду.

Влада США вирішила діяти. У 1962 році приймається "Закон про доходи", який закладає основу для сучасних правил КІК. За цим законом, іноземні компанії, контрольовані американськими резидентами, зобов'язані сплачувати податки зі своїх доходів навіть тоді, коли ці гроші залишаються за кордоном. Це був перший крок до того, щоб "прозорі кордони" бізнесу не ставали дірою у державному бюджеті.

Згодом, американські законодавці пішли далі. Вони закрили "лазівки" для уникнення статусу КІК і навіть почали мотивувати бізнес повертати доходи в економіку США, пропонуючи податкові пільги. І ось цей американський досвід став джерелом натхнення для багатьох інших країн.

Німеччина: європейський приклад

Історія Німеччини — це шлях від роздроблених князівств до сильної централізованої держави. Однак однією з найтемніших глав стала епоха нацистської диктатури (1933–1945). У цей період Німеччина була під владою авторитарного режиму, який прагнув повного контролю над усіма аспектами життя, включно з економікою.

Нацистський режим активно централізував ресурси, примусово мобілізуючи капітал для фінансування війни. Корпорації були змушені співпрацювати з державою, а будь-які спроби уникнути цього суворо каралися. Після падіння нацизму Німеччина пережила глибоку трансформацію.

Повоєнна Західна Німеччина (ФРН) зробила висновки з досвіду диктатури: нова політична система будувалася на демократичних принципах і прозорості. Усе, що стосувалося фінансів, особливо міжнародних, розглядалося через призму необхідності контролю, але тепер — у межах демократичних механізмів.

У 1970-х роках Німеччина, як одна з провідних економік Європи, зіткнулася з проблемою. Німецькі компанії почали масово залишати свої прибутки в країнах із низькими податками, особливо у Швейцарії, Ліхтенштейні та Люксембурзі.

Уявіть собі, як велика німецька компанія заробляє гроші по всьому світу, але залишає їх у якомусь тихому куточку з мінімальними податками. Для боротьби з такими схемами Німеччина у 1972 році впровадила свої правила КІК.

Німецький підхід був простим: якщо іноземна компанія отримує пасивний дохід (дивіденди, роялті, відсотки) і сплачує податки за ставкою менше ніж 25%, то цей дохід включається до оподатковуваного доходу в Німеччині. Це дозволило уряду повернути гроші до державної скарбниці, а бізнесу — замислитися над тим, як оптимізувати свою діяльність не лише за рахунок податків.

Франція: битва з податковими гаванями

Франція має зовсім іншу історію, але так само важливу для розуміння її підходу до КІК. У період абсолютизму, починаючи з XVI століття, французькі королі створили одну з найсильніших централізованих систем у Європі. Завдяки цій системі Франція стала зразком для інших держав, але також зіткнулася з проблемою витоку ресурсів через колоніальні володіння та фінансову нерівність.

Після Французької революції (1789-1799) і створення республіки нова система управління зберегла прагнення до централізації, але з акцентом на свободу і рівність. Економічні виклики XX століття змусили Францію шукати способи оптимізувати податкову систему. Історична традиція контролю за ресурсами, закладена ще за часів монархії, стала основою для розробки правил КІК.

Її правила КІК, запроваджені у 1980 році, мали конкретну мету: зупинити потоки грошей до "податкових раїв". Уявіть собі, що іноземна компанія сплачує податки у двічі меншому обсязі, ніж у Франції. У такому разі її доходи розглядалися як низькоподаткові й оподатковувалися у Франції.

Такий підхід виявився ефективним. Французькі компанії отримали можливість уникнути статусу КІК, якщо могли довести, що їхня діяльність за кордоном була реальною, а не просто прикриттям для зниження податків. Цікаво, що Франція також створила стимули для репатріації доходів: компанії могли отримати пільги, якщо повертали свої гроші в економіку країни.

Україна: новий гравець у грі

Україна — це новачок у світі правил КІК. Лише у 2022 році вони почали діяти, але вже показують свою важливість. Уявіть, що українська компанія має частку в іноземній компанії, яка генерує дохід. Якщо ця частка перевищує 50%, то дохід іноземної компанії тепер оподатковується в Україні.

Це важливий крок для нашої країни, яка прагне зменшити ухилення від податків і наповнити бюджет. Але це лише початок: ми маємо ще багато чого навчитися у наших західних колег.

Чому це важливо?

Концепція КІК — це не просто про податки. Це про те, як країни захищають свої економіки, забезпечують справедливість і прозорість у бізнесі. Як показує досвід США, Німеччини та Франції, чіткі правила можуть не лише повернути гроші до бюджету, але й стимулювати бізнес до прозорої діяльності.

Для України це виклик і можливість водночас. Якщо ми продовжимо вдосконалювати правила КІК, адаптувати їх до сучасних умов і брати приклад з інших країн, то зможемо створити ефективну систему, яка працюватиме на благо держави та суспільства.